Політика більшовицького режиму в Україні мала цілісний системний характер і була спрямована на створення умов, які прирікали мільйони українських селян на голодну смерть, – спочатку через конфіскацію всього продовольства, а потім через цілковиту ізоляцію населених пунктів з метою запобігання виїзду людей у пошуках їжі.
Саме цілеспрямоване й цинічне накладання комуністичною владою у 1932-1933 рр. на українських селян непосильних хлібозаготівельних повинностей стало основною причиною страшного голодомору. Голод в Україні не був спричинений не врожаєм або посухою. Хліб в Україні був. Радянський уряд масово продавав зерно за кордон. В Україні на повну потужність працювали спиртові заводи, переробляючи дорогоцінне зерно і картоплю на спирт і горілку, які також експортувалися.
У Державному архіві Київської області зберігаються 272 справи (всього 40300 документів), які прямо або опосередковано висвітлюють трагедію голодомору 1932-1933 рр. на Київщині. З них, більше 40 тисяч – це актові записи про смерть громадян Київської області у 1932-1933 рр. Відомості про всіх померлих за 1932-1933 рр. опубліковані у «Книзі пам`яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Київська область». Крім того, в архівному фонді «Колекція документів про голод на Київщині та Волині в 1932-1933 рр. та в 1947 році» зберігається також 77 справ із спогадами свідків трагедії голодомору на Київщині.
Серед документів Державного архіву Київської області наказ Народного комісаріату шляхів сполучення від 20 травня 1932 року про категоричну заборону перевезення ручним багажем продовольчих продуктів більше 10 кілограмів. На підставі цього наказу органами Державного політичного управління залізниці проводилися масові обшуки в поїздах і конфіскація продовольчих продуктів. А Київська міська рада 21 травня 1933 року видає розпорядження за № 355: «До голів усіх сільрад Київської приміської смуги», в якому зазначається: «За останній час помічається по м. Києву випадки, що селяни близьких сіл приїжджають до м. Києва з довідками сільрад про те, що їм дозволено вибути до м. Києва, щоб купити комерційного хліба для свого споживання. Оргвідділ Київської міськради категорично забороняє всім сільрадам надалі видавати будь-які довідки на право закупівлі хліба по місту».
Політбюро ЦК КП(б)У та Раднарком УРСР 6 грудня 1932 року прийняв постанову про занесення на «чорну дошку» сіл, які, на думку членів політбюро та раднаркому, злісно саботували плани хлібозаготівлі. В села, які заносились на «чорну дошку», заборонялось ввозити продукти харчування, з кооперативних і державних ланок вивозились всі наявні товари, здійснено повну заборону торгівлі як для колгоспів, колгоспників так і для одноосібників, було припинено кредитування. Зачинялись медпункти. Населені пункти оціплювалися загонами НКВС. Вхід до зони оціплення та вихід із неї суворо заборонявся. Кількість населених пунктів Київщини, які у 1932 році за невиконання плану хлібозаготівель, що були занесені на районні та обласну «чорні дошки»: по Білоцерківському району 28 населених пунктів, по Богуславському району – 22, по Володарському району – 14, по Іванівському району – 8, Кагарлицькому району – 27, по Макарівському – 2, Миронівському – 17, Рокитнянському – 11, Сквирському – 1, Фастівському району – 29.
У грудні 1932 р. ЦК ВКП(б) зобов’язав керівництво Радянської України в рахунок хлібозаготівель вивезти з українських сіл усі наявні зернові запаси, зокрема посівний матеріал, що й було зроблено. Майже половина колгоспів республіки не розрахувалась з колгоспниками за трудодні, тобто від серпня 1932 р. до лютого 1933 р. ці колгоспники не мали жодного грама хліба. За невиконання хлібозаготівельної повинності у селян забирали майно, реманент, продукти, худобу, помешкання. У документах архівних фондів Київської обласної робітничо-селянської сільськогосподарської інспекції, сільськогосподарських артілей та сільрад Київської області є відомості про притягнення до судової відповідальності та покарання голів сільрад, колгоспів, звичайних селян в справах, пов’язаних з хлібозаготівельною компанією.
Жертви голодомору обчислюються мільйонами. За оцінками істориків і демографів кількість прямих і непрямих втрат населення України становить 10 млн. осіб. На території нинішньої Київщини внаслідок організованого правлячим комуністичним режимом штучного голодомору було знищено до 510 тис. українських хліборобів та їхніх дітей. Точну цифру померлих від голоду назвати не можливо тому, що сліди злочину старанно замітались потягом 6 десятиліть.
Правда є гіркою, що наповнює серце пекучим болем, але ми мусимо її знати не для того, щоб задовольнити пристрасть помсти, спрямовану в минуле, а тому що правду про геноцид українців мусить знати кожен, хто живе на землі українській. Саме тому заради правди, заради майбутнього України та її нації. І щоб ніколи і ніде в світі не повторився геноцид. А також щоб гідно вшанувати пам’ять мільйонів невинно убієнних наших співвітчизників.
Державний архів Київської області