17 лютого пройшла літературно-музична година, присвячена 25-й річниці виводу радянських військ з Афганістану. В Ірпінський бібліотеці зібралися, щоб вшанувати тих, хто пройшовши кривавими афганськими дорогами, повернувся до рідного дому і тих, хто не зміг.
25 років тому, 15-те лютого 1989 року для багатьох став днем, коли закінчився відлік великих втрат людських життів. Цей день і є закінченням афганської війни для неіснуючої вже на сьогодні держави – Радянського Союзу. Тоді закрилася остання сторінка героїчного і трагічного літопису боїв. Перестали йти похоронки з Кандагару і Гардесу, Джелелебаду і Кабулу.
Афганську війну український народ засудив як несправедливу і жорстоку. Головний її урок полягає в тому, щоб Збройні Сили України ніколи не виконували таких завдань. А тих, хто брали участь в афганському пеклі, єднала мета – ніколи не допустити, щоби їхні діти, майбутні покоління не брали участь у таких війнах.
В нашому місті також проживають колишні учасники бойових дій в Афганістані, багато з них повернулись з війни інвалідами, але багато вже не дожили до сьогоднішнього дня. Не повернулося до своїх домівок 132 наші земляки, понад 200 стали інвалідами. Сьогодні на Київщині проживає біля 5 тис. учасників бойових дій в Афганістані та інших локальних конфліктів.
На захід завітав воїн-інтернаціоналіст Валерій Малашенко, який розповідав школярам, як його дорожньо-коменданський батальйон супроводжуючий колони із 40-50 машин, що перевозили боєприпаси, паливо та будматеріали, попадали під обстріли.
До того ж будучи завідуючий командира по політ частині, він без охорони та супроводу їздив домовлятися з місцевою владою та міліцією, щоб їхню колону не чіпали. У іншому разі, їх могли просто розбомбити. Валерій Малашенко пригадував і приємні моменти афганців-вояків, коли їм по ночами крутили кіно, як вони оживали, коли отримували листи від матерів і коханих.
«Мені довелось везти груз 200 у радянський союз, — каже Валерій Малашенко, — і пояснювати матерям чому їх син мертвий, а ти живий — було страшно». Ще одним важкий спомин — афганські діти, які з 5-річного віку тримали в руках автомати — настільки сильна у них була ненависть до радянських вояків.
Валерій Малашенко є керівником афганської групи «Перевал», яка за 5 років творчої діяльності дала понад 80 концертів. Він нагадав, що відновлені афганцями два ДОТи в Романівці, у травні вже перетворяться на музеї, до яких і запросив на екскурсію.
Поет Володимир Симоненко прочитав декілька своїх віршів. Хоч він не є афганцем, та брав участь у бойових діях в Африці. Володимир Симоненко є членом Ірпінської регіональної Спілки ветеранів-афганців (воїнів-інтернаціоналістів). Чимало спілкуючись зі своїми побратимами, він написав і продовжує писати вірші на афганську тему, які і виконує група «Перевал».
«Війна є війна, — пояснював він школярам, — це не комп’ютерні ігри, де можна купити життя і знову продовжувати. Це все відбувається насправді».
Поділилася своїми спогадами і почесний громадянин міста Ірпеня, ветеран Великої Вітчизняної війни Валентина Кулініч. Вона прочитала вірш, який написала, як зізнається, не стримуючи пориву своєї душі.
Музичну частину виконав Микола Волошин, котрий присвятив декілька музичних композицій.
