«Вже давно згасло полум’я війни, але невеличкими факелами Вічного вогню у парках і скверах, біля братських могил і обелісків, у містах і селах нагадує воно живим про одну з найкривавіших подій 20 століття – Другу світову війну»
28 жовтня вся країна вшановувала 70-ту річницю вигнання нацистських окупантів із України. З цієї нагоди в Ірпінській Центральній міській бібліотеці було облаштовано стенд «Пам’ять серця – пам’ять сивини».
Візуальний блок стенду складався з фотографій та книжок, окремих папок спогадів ветеранів Великої Вітчизняної війни. Матеріали в паках – вирізки та ксерокопії газет, переважно «Ірпінський вісник», є цінністю не тільки для нас, жителів Приірпіння, але ж й для всієї країни. Це маленька частинка її історії – життя Великих людей в невеликих містечках. Це люди, які дійсно поклали душу й тіло за нашу свободу. Люди, перед якими нам звітувати після смерті.
Розповідь ветерана війни, якого вже немає з нами, у минулому військового льотчика М.К.Лушпая («Ірпінський вісник» за 13 листопада 2004 року).
«Під час окупації Гостомеля у цій лісовій смузі було збито радянський літак-розвідник. Льотчик, рятуючи своє життя, вистрибнув з парашутом та у повітрі його розстріляли. І хоча німці заборонили місцевим жителям наближатися до загиблого, однак вночі таємно його поховали. А після звільнення селища на місці поховання було встановлено пам’ятник невідомому воїну».
Спогади дитинства Станіслава Станіславовича Врублевського 1931 року народження («Ірпінський вісник» 29 жовтня 2004 рік). В 1944 році йому прийшла звістка від брата, який, як випливає під час війни звісток не подавав. А зустрілись вони з братом лише в 47 році, коли брат повернувся додому, до того ж не сам, а з своєю дружиною. «Тоді я зрозумів, що ми нарешті вільні», – сказав Станіслав Станіславович.
Яків Григорович Харитон отримав поранення розривною кулею в спину під Білогородкою. Його винесли на носилках з поля бою і поклали на краю села, де його підібрали санітари. Увечері поранених відправили товарним поїздом на Березань, а зранку туди вступили німці. Через що поранені пролежали у вагонах декілька днів. «Коли німці дозволили зробити перев’язку, то з рани посипались білі черви, а наш полонений лікар заспокоїв мене, що зате не буде гангрени. Хоча я своє страхіття не бачив, а ось у сусіди бачив роз’їдену найпростішими рану на нозі» — з інтерв’ю Якова Григоровича для «Ірпінського вісника».
Дмитро Петрович Корнієнко пережив не тільки війну, а ще й голодомор в 1933 році. «Під тином їхнього двору сидів опухлий чоловік. Вранці він відійшов від тину, впав і помер. Там його і закопали» («Ірпінський вісник» 2004 рік).
Після визволення Києва від фашистських загарбників радянські війська продовжили наступ і 6-7 листопада 1943 року військами 1-го Українського фронту під командуванням Генерала армії Миколи Федоровича Ватутіна було визволено наш край:
Ірпінь, Буча, Ворзель – 74-ю стрілецькою дивізією
Ворзель – 121-ю стрілецькою дивізією
Коцюбинське – 70-ю механізованою бригадою 3-ї танкової армії.
З Львівської площі 307-й артдивізіон «катюш» під командуванням капітана Миколи Ющенка наносив смертоносні удари по фашистах, які міцно утримували південну частину Ірпеня (водоканал) та Святошин. Від розривів снарядів гвардійських мінометів земля здригалася, а гітлерівці божеволіючи під тиском воїнів 74-ї стрілецької дивізії, залишали наше місто.
Після звільнення Ірпеня та Києва 307-й дивізіон «катюш» М. Ющенка з боями пройшов через всю Україну, Польщу, штурмував Берлін.
Герої Радянського Союзу, учасники Великої Вітчизняної війни, які проживали на Приірпінні:
1. Кривий Євген Андрійович – танкіст, гвардії капітан запасу.
2. Лихотворик Володимир Степанович – прикордонник, полковник запасу, почесний громадянин м. Ірпеня.
3. Танаєв Петро Миколайович – льотчик-винищувач.
4. Федутенко Надія Никифорівна – льотчик-винищувач.
5. Яковенко Василь Григорович – лейтенант, командир артилерійської батареї. До війни проживав у с. Ворзель.
Приірпіння в роки Великої Вітчизняної війни в цифрах і фактах:
Більше 3-х тисяч наших земляків воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни;
952 жителі Приірпіння не повернулося з поля бою;
660 воїнів Приірпіння, полеглих в боях в роки війни, занесені до Книги Пам’яті України;
Понад 400 воїнів загинули в боях за визволення нашого краю, вони поховані в 15 Братських могилах.
З початку 1942 р. по листопад 1943 р. на Приірпінні діяли підпільні групи:
В Бучі – керівник Наконечна Марія Степанівна;
В Гостомелі – керівник Смирнов Андрій Петрович;
У Ворзелі – керівник Рябко Михайло Кирилович.
В Ірпінському історико-краєзнавчому музеї знаходиться альбом про концтабір «Міттельбау-Дора» підготовлений і переданий Федором Івановичем Сорокою. В альбомі вміщено фото концтабору й уривки зі спогадів колишніх в’язнів різних національностей.
Окремою частиною візуального блоку є галерея книг написаних під час війни та про війну. Деякі були написані в Приірпінні.
Книга «По ту сторону фронта» Івана Павловича Новікова, де документально викладено походи партизанського загону в якому він був командиром. Загін партизанів у лісах Рівненської, Житомирської, Волинської областей України, в Білорусії.
Книга присвячена членам Ворзельського підпілля та усім захисникам Вітчизни, написана О.Г. Соколенком, Ю. Л. Мельничуком «Ворзельське підпілля. Маловідомі сторінки війни». За даними неопублікованих архівних матеріалів.
«Це ми – діти війни» Борис Бєлашов, Віктор Загребельний, Микола Вінтоняк. Про дітей, в яких війна забрала дитинство.
Книга «В небе фронтовом» – це збірник спогадів радянських льотчиць – учасниць Великої Вітчизняної війни.
«Альбом партизанської слави Українського народу у Великій вітчизняній війні 1941- 1945 рр.», в якому можна подивитись карту-схему діяльності підпільних партійних та комсомольських органів, організацій і груп, партизанських загонів та з’єднань в Україні у період Великої Вітчизняної війни.
На фото штандарт «Український партизанський фронт 1941-1944 рр.»
«Книга пам’яті України, Київська область», в якій кожен район області винесено в окремий розділ, розділений на підрозділи – населені пункти. В розділі «Києво-Святошинський район» окремо розміщенні всі населенні пункти, в тому числі: м.Ірпінь, смт. Буча, Гостомель, Ворзель, Коцюбинське та інші. За заголовком населенного пункту в алфавітному порядку надруковані імена жителів, які загинули на полях битви в Великій Вітчизняній війні.
В Києві було видано «Книга пам’яті України, Київ» в трьох томах і двох додатках – «Подвиг на віки, місто-герой Київ, книга пам’яті України 2000р.» та «Книга скорботи України, місто-герой Київ». В них в алфавітному порядку надруковані імена тих загиблих, які призивалися в армію Київськими військкоматами, в тому числі багато жителів Приірпіння.
Діорама «Битва за Київ. Лютізький плацдарм. 1943р.»
«Вже давно згасло полум’я війни, але невеличкими факелами Вічного вогню у парках і скверах, біля братських могил і обелісків, у містах і селах нагадує воно живим про одну з найкривавіших подій 20 століття – Другу світову війну»