На високому березі річки Ірпінь, в оточенні столітніх дубів, кленів і сосен, сховавшись у заростях густого чагарнику, стоїть невеличкий, але цікавий та загадковий дерев’яний будиночок. Цей будинок зберігає величезну кількість таємниць, а ще в ньому мешкає привид…
Але все по-порядку. Київський купець I гільдії, Іван Чоколов, старший брат Миколи Чоколова, який був купцем II гільдії, разом з братом створив винокурно-дріжджовий завод на Подолі. Саме на честь братів Чоколових називається район Києва – Чоколівка, де селились робітники заводу купців. Але справами заводу займався молодший брат – Микола Чоколов, а Іван мав власний бізнес. Він займався друкарською справою, мав кілька друкарень. На них, інколи, друкувалися брошури й книги, що потім заборонялися (а типографія ризикувала бути закритою), наприклад, «Відкритий лист поляка П. Н. Белашеву» Є. Старчевського, де критикувалися польсько-російські відносини. Також друкарня друкувала географічні атласи, нотні збірки для всієї Росії. Крім того, нехтуючи Уваровською забороною, він друкував українською мовою зібрання творів Нечуя — Левицького. Іван Чоколов і сам був упорядником поетичних збірок популярних українських поетів.Іван Чоколов обирався на кілька термінів поспіль гласним Думи, займався громадською діяльністю. Вже в зрілому віці, одружений Іван Чоколов закохався у молоду балерину (на жаль, її ім’я невідоме). Щоб приховати коханку від дружини, багатий купець зробив своїй коханій подарунок — придбав землю подалі від Києва, на березі річки Ірпінь і побудував на пагорбі будинок, де вона й оселилася.
Але все рідше відвідував свою кохану купець, а коли балерина дізналася, що у нього є сім’я, то в розпачі повісилась на горищі. З тієї пори в будинку на пагорбі живе її привид. Інколи він з’являється в парадній залі і сідає в крісло біля каміна в очікуванні коханого. І так вже понад 100 років…
Звістка про самогубство коханої так вразила Івана Чоколова, що він запив і в 1914 році раптово помер…
А історія будиночку отримала своє продовження. Вистоявши під жорстокими вітрами революції і переживши експропріацію, він в 1936 році разом зі всією прилеглою територією рішенням Раднаркому УРСР був переданий у власність Союзу письменників України (за аналогією з Передєлкіно в Підмосков’ї) і став іменуватися Будинком творчості. Під цією назвою він існує і зараз.
Не стану перераховувати імена відомих в Україні та за її межами письменників і поетів, які жили і творили під його гостинним покровом в різні періоди їхнього життя — легше назвати тих, хто не встиг побувати тут. Більшість творів української літератури, які ми вивчали в школі, були написані в стінах колишньої дачі Чоколова…