Августа Костянтинівна Леонтович народилася в 1933 році, коли мільйони українців були винищені Голодомором. За кожною роботою – шмат життя. Ось на малюнку – дівчинка в червоній шапочці йде лісом. Думаєте, це ілюстрація до казки про Червону Шапочку? Ні, це спогад про дитинство, коли Україна була окупована.
12 липня закрилася виставка в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї Августи Леонтович «Жити – красу творити», яка відкрилася 14 червня. На виставці експонувалися роботи з вишивки, в’язання, макраме, ришельє, картини і малюнки.
Августа Леонтович змалку відчула потяг до мистецтва. Виготовлені нею светри, пончо, вишиті сорочки та інші роботи захоплюють красою й водночас призначені для практичного використання. Красу рідної природи Августа Костянтинівна відтворює у вишивці, картинах і малюнках.
Один стенд заповнений малюнками сина Августи Леонтович – Євгена Сенчука. Августа Костянтинівна намагалася прищепити любов до художньої творчості обом своїм синам. Якось вона принесла додому кавун. Хлопчики голосно зраділи. «Спочатку намалюємо, а потім з?їмо», – сказала їм мама. Августа Леонтович зберігає ті три малюнки.Євгенова робота свідчить, що він міг би стати художником. Але юнак рано одружився і життя пішло по іншій колії.
Батько Августи – лісник. Отож родина мешкала в будинку в лісі на території нинішнього Броварського району Київської області. Через лісника здійснювався зв’язок партизанів з підпільниками. Зв’язковою була маленька Августа. Її посилали в село по молоко. Жодних записок не передавали. Але дитина мала сказати якусь умовну фразу, значення якої не знала. А якось Августі доручили провести групу партизанів. Дівчинку попередили, що, побачивши німецьких окупантів, вона повинна голосно заспівати. Августа йшла по дорозі, а партизани пробиралися лісом. Дитина помітила на шляху якісь великі сліди і почала стрибати, намагаючись потрапляти точно в слід. Августа захопилася цією грою, однак, підвівши голову, несподівано побачила прямо перед собою двох здоровенних німецьких солдатів, які вмостилися під деревом. Дівчинка забула всі настанови й несамовито заверещала. Мабуть, це врятувало і її, й партизанів. Партизани, почувши крик, обійшли небезпечне місце. А німці зареготали. Окупантів дуже потішило, що дитина так їх боїться. Вони не здогадалися, що ця дівчинка – партизанська зв’язкова.
Августа Леонтович закінчила педагогічний, а потім філологічний факультети Київського педінституту ім. О.М.Горького (нині Національний педагогічний університет ім. М.Драгоманова), 30 років (з 1954 по 1984) учителювала в Ірпінській школі №5 у Ворзелі, трохи працювала і в освітніх закладах Ірпеня. Була депутатом Ворзельської ради. А.К.Леонтович відзначена урядовими нагородами.
Августа Костянтинівна – член Ірпінської літературної студії «Дебют», автор книжки «Життя і роздуми». Якось до рук Августи Леонтович потрапила збірка віршів ворзельського поета Михайла Тимоніна. Леонтович захопилася поезією земляка і дізналася, що його могила на ворзельському кладовищі занедбана. Вчителька-пенсіонерка розпочала збір грошей. Минулого року було встановлено новий пам’ятник на могилі Михайла Тимоніна, а на решту благодійних внесків перевидано книжку його віршів.
Зараз Августа Костянтинівна бере уроки в художника Василя Попеля. Жінка успішно вчиться малювати олійними фарбами.