Герої нашого часу

Герої нашого часу
В Ірпінському історико-краєзнавчому музеї працює постійнодіюча виставка «Герої нашого часу». На виставці представлені фотографії жителів Приірпіння, загиблих у Російсько-українській війні та вирізки (з місцевих газет) розкриваючі обставини їх смерті.

Багіров Ільгар СалеховичБагіров Ільгар Салехович («Балу»)

Дата та місце народження: 29 жовтня 1983 р., м. Баку, Азербайджан.

Дата та місце загибелі: 1 жовтня 2014 р., м. Дебальцеве, Донецька область.

Звання: Капітан.

Посада: Командир розвідгрупи.

Підрозділ: 11-й батальйон територіальної оборони «Київська Русь».

Обставини загибелі: Під час розвідки 1 жовтня 2014 р. загинув в районі між м. Дебальцеве і смт. Фащівка (Перевальський район) в бою з російськими збройними формуваннями. Ігор підірвав себе гранатою, щоб не потрапити у полон до російських військових

Сімейний стан: Залишились мати, дружина та 13-річна донька.

Місце поховання: м. Ірпінь, Київська область.

Указом Президента України № 26/2014 від 22 січня 2015 р., “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

В середині вересня, коли терористи відтісняли українські війська під Дебальцеве, стрибнув у танк і поїхав просто на них. Тоді бійці казали, що саме завдяки його відчайдушному маневру вдалося втримати стратегічно важливий блокпост.

Олександр Васильович ДавидчукДавидчук Олександр Васильович

Дата та місце народження: 6 жовтня 1966 р., с. Грузьке, Макарівський район, Київська область.

Мешкав в Ірпені.

Дата та місце загибелі: 27 липня 2014 р., м. Лутугине, Луганська область.

Звання: Солдат.

Посада: Розвідник.

Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони “Айдар”.

Обставини загибелі: Уночі проти неділі (27 липня) Давидчук і ще один ірпінчаеие отримали наказ вирити окопи для себе й панцерників поблизу містечка Лутугине. Потрапили під шквальний обстріл терористів.

Сімейний стан: Залишилась 8-річна донька з молодою дружиною

Нагороди: – Медаль «Захиснику Вітчизни» (14 жовтня 1999)[2]
– Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
– Нагрудний знак «Воїну-інтернаціоналісту»
– Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу»
– Нагрудний знак «Ветеран війни».

Гуменюк Олександр ЛеонідовичГуменюк Олександр Леонідович

Дата та місце народження: 5 серпня 1964 р., смт. Коцюбинське, Київська область.

Дата та місце загибелі: 15 серпня 2014 р., с. Малоіванівка, Перевальський район, Луганська область.

Звання: Полковник (посмертно).

Посада: Командир батальйону.

Підрозділ: 11-й батальйон територіальної оборони «Київська Русь».

Обставини загибелі: Загинув 15 серпня 2014 р. потрапивши в засідку біля с. Малоіванівка, Перевальський район, Луганська область.

Сімейний стан: Залишилася дружина і троє 12-річних синів.

Нагороди: Орден Богдана Хмельницького III ступеня (21 серпня 2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку (посмертно).

Шкарівський Сергій Олександрович Шкарівський Сергій Олександрович («Шульц»)

Дата та місце народження: 10 липня 1963 р., селище Щегловське, Кемерівська область

Мешкав в Ірпені.

Дата та місце загибелі: 19 серпня 2014 р., м. Іловайськ, Донецька область.

Звання: Капітан резерву.

Посада: Командир взводу.

Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ “Донбас”.

Обставини загибелі: Загинув 19 серпня 2014 р. у бою під час звільнення Іловайська Донецької області.

Указом Президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 р., “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 

https://www.youtube.com/watch?v=hhOVxKWAQ4Q

Шульц

Сергей Шкарівский, Ямпіль, 1989 р. Фото Світлани Стародумової. “Ещё Союз, ещё не случились ГКЧП и Беловежские соглашения; ещё не пылает Приднестровье и можно безпрепятственно летать маршруты на Каменку; бывшее карьероуправление в Цекиновке пока ещё спортивная база дельтапланеристов, а не погранзастава; москвичи, киевляне и питерцы шутят, что пора организовывать Кубок трёх столиц, и война на Украине никому не может присниться даже в страшном сне…”.

Закінчив Київський політехнічний інститут, здобувши на військовій кафедрі звання офіцера запасу. Протягом тривалого часу працював інженером в одній із лабораторій Чорнобильської АЕС. Захоплювався авіаспортом – був членом клубу дельтапланерістів КПІ “Альтаїр”, організував авіаспортивний клуб з молодих працівників ЧАЕС. Згодом переїхав до м. Ірпеня, що на Київщині, здобув другу вищу освіту в одній із київських бізнес-шкіл. Обійняв посаду голови правління відкритого акціонерного товариства «Ірпінське АТП», 2005 р. увійшов до складу Ради підприємців України при Кабінеті Міністрів України. Побудував власний будинок і виплекав біля нього затишний садок, пізнав радість батьківства, виростивши двох доньок, захоплювався мисливством і подорожами, грав на кількох музичних інструментах. Брав участь у подіях Революції Гідності, зокрема, відстоював барикаду на вулиці Михайлівській. Згодом став до лав військового резерву Національної гвардії України, очоливши взвод резервного батальйону спецпризначення “Донбас”, отримавши позивний “Шульц”.

Напередодні загибелі в інтерв’ю на передовій, Сергій зазначив: “Наших бьют – надо защищать. Бьют ни за что. Это еще с детства, знаете, если наших бьют – надо подписываться. Это без сомнения наши. Половина ребят из Донбасса – их выгнали из дома. Это для меня как на Майдане – для меня это было так же. У меня было ощущение, что на Майдане наши – а за ним не наши. В такой ситуации сидеть возле телевизора – очень сложно. Мне не страшно. Я знаю способ, как перестать бояться. Когда начинаешь думать о себе или о близких – становится страшно. Когда думаешь про погибших или пострадавших ребят – тогда не страшно, скорее озлобленность появляется…” За словами дружини Сергія, журналістки Михайлини Скорик, у день своєї смерті він вперше за два місяці боїв одягнув на вимогу товаришів бронежилет, але постріл снайпера в його шию виявився смертельним.

20 вересня 2014 р. депутати Ірпінської міської ради ухвалили рішення про перейменування вулиці Федорова на вулицю імені Сергія Шкарівського.

Микола Анатолійович ЛичакМикола Анатолійович Личак

Дата та місце народження: 26 січня 1964 р., с. Нємішаєво, Київська область.

Дата та місце загибелі: 27 липня 2014 р., м. Лутугине, Луганська область.

Звання: Солдат.

Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони “Айдар”.

Обставини загибелі: Потрапив під мінометний обстріл, коли проводив розвідку боєм на під’їзді до Лутугине.

Сімейний стан: Залишилося двоє синів.

Місце поховання: м. Ірпінь, Київська область.

У 1980-і рр. служив в Афганістані, був учасником ліквідації аварії на ЧАЕС. Пізніше працював у міліції, був у спецназі МВС, Головному управлінні охорони Президента України. Останні роки перебував на пенсії та займався громадською діяльністю. Коли почалась війна у Донбасі, їздив з гуманітарною допомогою для наших військових. Після однієї з таких поїздок залишився добровольцем у 24-му батальйоні територіальної оборони «Айдар».

Ігор Ігорович ГорбенкоІгор Ігорович Горбенко

Дата та місце нарождення: 13 січня 1983 р., Ніжин.

Мешкав в Гостомелі.
Дата та місце загибелі: 24 червня 2014 р., м. Слов’янськ, Донецька область.
Звання: Підполковник.
Посада: Офіцер зв’язку.
Підрозділ: Спецпідрозділ СБУ «Альфа».
Обставини загибелі: Загинув близько 17:00 під Слов’янськом в районі гори Карачун у збитому військовому гелікоптері Мі-8, який повертався з блокпоста з фахівцями, що встановлювали апаратуру з метою організації моніторингу простору, фіксації фактів порушення перемир’я в зоні проведення АТО.
Сімейний стан: Залишилась дружина та трирічна донька.
Місце поховання: Київська обл., с. Гостомель.
Указом Президента України № 640/2014 від 8 серпня 2014 року, “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

В'ячеслав Вікторович КірічекВ’ячеслав Вікторович Кірічек

Дата та місце народження: 19 травня 1971 р., м. Ірпінь, Київська область.
Дата та місце загибелі: 16 листопада 2014 р., с. Нікішине, Шахтарський район, Донецька область.
Звання: Солдат.
Посада:
Підрозділ: 128-а окрема гірсько-піхотна бригада.
Обставини загибелі: У вечорі 16 листопада 2014 р. о 16-й годині військові пішли ставити розтяжки, щоб убезпечити свій блокпост поблизу села Нікішине (Донецька область), і потрапили у засідку. В’ячеслав загинув у бою.
Сімейний стан: Залишилась 17-річна донька.
Місце поховання: м. Ірпінь, Київська область.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Enter Captcha Here : *

Reload Image