В Ірпінському історико-краєзнавчому музеї працює постійнодіюча виставка «Герої нашого часу». На виставці представлені фотографії жителів Приірпіння, загиблих у Російсько-українській війні та вирізки (з місцевих газет) розкриваючі обставини їх смерті.
Багіров Ільгар Салехович («Балу»)
Дата та місце народження: 29 жовтня 1983 р., м. Баку, Азербайджан.
Дата та місце загибелі: 1 жовтня 2014 р., м. Дебальцеве, Донецька область.
Звання: Капітан.
Посада: Командир розвідгрупи.
Підрозділ: 11-й батальйон територіальної оборони «Київська Русь».
Обставини загибелі: Під час розвідки 1 жовтня 2014 р. загинув в районі між м. Дебальцеве і смт. Фащівка (Перевальський район) в бою з російськими збройними формуваннями. Ігор підірвав себе гранатою, щоб не потрапити у полон до російських військових
Сімейний стан: Залишились мати, дружина та 13-річна донька.
Місце поховання: м. Ірпінь, Київська область.
Указом Президента України № 26/2014 від 22 січня 2015 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, високий професіоналізм, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
В середині вересня, коли терористи відтісняли українські війська під Дебальцеве, стрибнув у танк і поїхав просто на них. Тоді бійці казали, що саме завдяки його відчайдушному маневру вдалося втримати стратегічно важливий блокпост.
Дата та місце народження: 6 жовтня 1966 р., с. Грузьке, Макарівський район, Київська область.
Мешкав в Ірпені.
Дата та місце загибелі: 27 липня 2014 р., м. Лутугине, Луганська область.
Звання: Солдат.
Посада: Розвідник.
Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар».
Обставини загибелі: Уночі проти неділі (27 липня) Давидчук і ще один ірпінчаеие отримали наказ вирити окопи для себе й панцерників поблизу містечка Лутугине. Потрапили під шквальний обстріл терористів.
Сімейний стан: Залишилась 8-річна донька з молодою дружиною
Нагороди: – Медаль «Захиснику Вітчизни» (14 жовтня 1999)[2]
– Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
– Нагрудний знак «Воїну-інтернаціоналісту»
– Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу»
– Нагрудний знак «Ветеран війни».
Дата та місце народження: 5 серпня 1964 р., смт. Коцюбинське, Київська область.
Дата та місце загибелі: 15 серпня 2014 р., с. Малоіванівка, Перевальський район, Луганська область.
Звання: Полковник (посмертно).
Посада: Командир батальйону.
Підрозділ: 11-й батальйон територіальної оборони «Київська Русь».
Обставини загибелі: Загинув 15 серпня 2014 р. потрапивши в засідку біля с. Малоіванівка, Перевальський район, Луганська область.
Сімейний стан: Залишилася дружина і троє 12-річних синів.
Нагороди: Орден Богдана Хмельницького III ступеня (21 серпня 2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку (посмертно).
Шкарівський Сергій Олександрович («Шульц»)
Дата та місце народження: 10 липня 1963 р., селище Щегловське, Кемерівська область
Мешкав в Ірпені.
Дата та місце загибелі: 19 серпня 2014 р., м. Іловайськ, Донецька область.
Звання: Капітан резерву.
Посада: Командир взводу.
Підрозділ: 2-й батальйон спеціального призначення НГУ «Донбас».
Обставини загибелі: Загинув 19 серпня 2014 р. у бою під час звільнення Іловайська Донецької області.
Указом Президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
https://www.youtube.com/watch?v=hhOVxKWAQ4Q
Закінчив Київський політехнічний інститут, здобувши на військовій кафедрі звання офіцера запасу. Протягом тривалого часу працював інженером в одній із лабораторій Чорнобильської АЕС. Захоплювався авіаспортом — був членом клубу дельтапланерістів КПІ «Альтаїр», організував авіаспортивний клуб з молодих працівників ЧАЕС. Згодом переїхав до м. Ірпеня, що на Київщині, здобув другу вищу освіту в одній із київських бізнес-шкіл. Обійняв посаду голови правління відкритого акціонерного товариства «Ірпінське АТП», 2005 р. увійшов до складу Ради підприємців України при Кабінеті Міністрів України. Побудував власний будинок і виплекав біля нього затишний садок, пізнав радість батьківства, виростивши двох доньок, захоплювався мисливством і подорожами, грав на кількох музичних інструментах. Брав участь у подіях Революції Гідності, зокрема, відстоював барикаду на вулиці Михайлівській. Згодом став до лав військового резерву Національної гвардії України, очоливши взвод резервного батальйону спецпризначення «Донбас», отримавши позивний «Шульц».
Напередодні загибелі в інтерв’ю на передовій, Сергій зазначив: «Наших бьют — надо защищать. Бьют ни за что. Это еще с детства, знаете, если наших бьют — надо подписываться. Это без сомнения наши. Половина ребят из Донбасса — их выгнали из дома. Это для меня как на Майдане — для меня это было так же. У меня было ощущение, что на Майдане наши – а за ним не наши. В такой ситуации сидеть возле телевизора – очень сложно. Мне не страшно. Я знаю способ, как перестать бояться. Когда начинаешь думать о себе или о близких — становится страшно. Когда думаешь про погибших или пострадавших ребят — тогда не страшно, скорее озлобленность появляется…» За словами дружини Сергія, журналістки Михайлини Скорик, у день своєї смерті він вперше за два місяці боїв одягнув на вимогу товаришів бронежилет, але постріл снайпера в його шию виявився смертельним.
20 вересня 2014 р. депутати Ірпінської міської ради ухвалили рішення про перейменування вулиці Федорова на вулицю імені Сергія Шкарівського.
Микола Анатолійович Личак
Дата та місце народження: 26 січня 1964 р., с. Нємішаєво, Київська область.
Дата та місце загибелі: 27 липня 2014 р., м. Лутугине, Луганська область.
Звання: Солдат.
Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар».
Обставини загибелі: Потрапив під мінометний обстріл, коли проводив розвідку боєм на під’їзді до Лутугине.
Сімейний стан: Залишилося двоє синів.
Місце поховання: м. Ірпінь, Київська область.
У 1980-і рр. служив в Афганістані, був учасником ліквідації аварії на ЧАЕС. Пізніше працював у міліції, був у спецназі МВС, Головному управлінні охорони Президента України. Останні роки перебував на пенсії та займався громадською діяльністю. Коли почалась війна у Донбасі, їздив з гуманітарною допомогою для наших військових. Після однієї з таких поїздок залишився добровольцем у 24-му батальйоні територіальної оборони «Айдар».
Дата та місце нарождення: 13 січня 1983 р., Ніжин.
Мешкав в Гостомелі.
Дата та місце загибелі: 24 червня 2014 р., м. Слов’янськ, Донецька область.
Звання: Підполковник.
Посада: Офіцер зв’язку.
Підрозділ: Спецпідрозділ СБУ «Альфа».
Обставини загибелі: Загинув близько 17:00 під Слов’янськом в районі гори Карачун у збитому військовому гелікоптері Мі-8, який повертався з блокпоста з фахівцями, що встановлювали апаратуру з метою організації моніторингу простору, фіксації фактів порушення перемир’я в зоні проведення АТО.
Сімейний стан: Залишилась дружина та трирічна донька.
Місце поховання: Київська обл., с. Гостомель.
Указом Президента України № 640/2014 від 8 серпня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
В’ячеслав Вікторович Кірічек
Дата та місце народження: 19 травня 1971 р., м. Ірпінь, Київська область.
Дата та місце загибелі: 16 листопада 2014 р., с. Нікішине, Шахтарський район, Донецька область.
Звання: Солдат.
Посада:
Підрозділ: 128-а окрема гірсько-піхотна бригада.
Обставини загибелі: У вечорі 16 листопада 2014 р. о 16-й годині військові пішли ставити розтяжки, щоб убезпечити свій блокпост поблизу села Нікішине (Донецька область), і потрапили у засідку. В’ячеслав загинув у бою.
Сімейний стан: Залишилась 17-річна донька.
Місце поховання: м. Ірпінь, Київська область.