Завжди, навіть у найтяжчі часи, які переживала наша країна, людська душа була відкрита для щирої пісні, рідної музики. Вона звучала під кулями, у тривожній тиші між бомбардуваннями, давала сили не зневіритися, не пасти духом, не здатися. Про щось подібне думалося й тоді, коли 8 червня звучала українська народна музика в Ірпені у залі Центрального будинку у професійному виконанні оркестру народних інструментів «Граймо!» під орудою В.М.Короля у час, коли на сході України тривали бої. Усі присутні у залі ірпінців раділи почутому, і тільки деякі глядачі серед торжества музичного мистецтва з гіркотою пригадували слова художнього керівника цього колективу – що це – не просто звітний концерт. Це скоріше – концерт-прощання…
Ансамбль народних інструментів «Граймо!» діє на базі Центру культури і мистецтв «Сузір’я» НДПСУ вже 14 років поспіль. Започаткував його П.В.Мельник, запросивши до співпраці Володимира Короля. Цьому напрямку роботи завжди приділялася велика увага. Володимир Миколайович їздив із відрядженнями по всій Україні і вишукував для ансамблю музикантів. Тих, які б не закінчили хоча б музичного училища, у колективі не було, адже виступати доводилося не просто на рівні навчального закладу, а на всеукраїнському і навіть міжнародному. Цікаво, що для залучення фахівців були створені унікальні умови: погоджуючись займатися цією творчою справою, кожен музикант мав можливість обрати будь-який факультет в університеті і закінчити його на безоплатній основі.
«Зараз в ансамблі 14 учасників, а були такі роки, коли кількість сягала 27, ми не вміщалися у кімнаті для репетиції, – розповідає Володимир Король. – Багато хто дуже хотів потрапити до нас, і докладав для цього чималих зусиль. Катя Деризенко, скрипачка (зараз у Києві працює в банку), прийшла із музучилища, двічі вступала до нас, перший раз не прийняв її. Однак вона такою впертою виявилася, що наступного року прийшла знову, але зовсім інший рівень підготовки мала, я її з радістю взяв до гурту, і вона закінчила навчання з червоним дипломом. Уявіть собі тільки: закінчити музичне училище, математики в якому там уже останні три роки немає, а прийти в університет поступати, де цей предмет треба добре знати, адже вивчати банківську справу чи економіку підприємництва потрібно. І врешті-решт – закінчити заклад із червоним дипломом! Для мене це – свого роду героїзм».
У репертуарі ансамблю «Граймо!» – народна музика, складні музичні твори, написані відомими композиторами для професійного виконання, буковинська музика, класичні твори, музика інших народів – Молдавії, Азербайджану, яка звучить у виконанні скрипок, баянів, флейт, кларнетів, бубону, цимбалів та контрабасу (сам керівник – баяніст, грає на контрабасі, сопілці, бандурі та цимбалах). Але найбільше – саме колоритної української народної музики: оркестрової і танцювальної.
Колективу є що пригадувати: поїздку до США наприкінці 90-х років, запис у канадській студії звукозапису, виступи у Польщі, Німеччині. «Минулого року були в Німеччині на фестивалі танцю, у Голландії, де нас записували у студії. Ми є переможцями ІІ-го Всеукраїнського фольклорно-етнографічного фестивалю ім. В.Верховинця «Золоті ключі» і дипломанти VI-го Міжнародного конкурсу баяністів-акордеоністів «PERPETUUM MOBILE», який відбувався у Дрогобичі», – ділиться успіхами керівник ансамблю.
Упродовж останнього року гастрольних виїздів не було, що пояснюється як складною політичною та економічною ситуацією у країні, так і відсутністю постійного керівництва в університеті.
Концерт ансамблю «Граймо!», який 8 червня було представлено в Ірпені – явище рідкісне у творчому житті міста. Не дивлячись на активну участь колективу у різноманітних збірних програмах, сольний виступ в Ірпені – перший. «Як відомчий колектив, який належить КМЦ «Сузір’я», ми разом із ним виступали на майданчиках Ірпеня, Київської області, всієї України. Але хочеться, щоб його знало не тільки вузьке коло шанувальників», — додає Володимир Миколайович Король.
До речі, серед давніх шанувальників колективу – Валентин Серафімовчи Пікулик, який не перший рік відомий своєю щирою підтримкою розвитку музичного мистецтва. Ось і цього разу він не тільки допоміг грошима в організації заходу і пообіцяв оплатити їм турне, а й особисто долучився до виступаючих, неперевершено прикрасивши один із творів грою на бубні. Від міської ради Ірпеня колектив розкішними трояндами привітав заступник міського голови М.М.Головкевич.
Про себе Володимир Король зізнається: «Коли я вчився у школі, не планував займатися музикою, – я взагалі хотів бути журналістом, але «здався» на прохання свого викладача по класу баяна в Миргороді, і поступив до музичного училища. Мій покійний батько дуже хотів, щоб я навчався, бо я років п’ять на весіллях грав на гармошці. Але парадоксально: мене навіть не прийняли до музичної школи, але поставили в резерв. А у вересні був недобір, і мене запросили, потім на конкурси їздив, брав призові місця. Через рік після закінчення музичного училища мене запросили у Полтавську філармонію працювати. З виступами я об’їздив майже всю Росію. 20 років пропрацював у Миронівці – був керівником оркестрової групи ансамблю пісні і танцю «Чорнобривець» при колгоспі, працював у музичній школі, а, ставши директором, зробив із неї школу мистецтв. Потім життєві обставини привели мене до Ірпеня, де також маю можливість займатися улюбленою справою».
Однак як довго триватиме ірпінський період творчого життя Володимира Короля – загадувати важко. Сам музикант без особливого оптимізму дивиться у день завтрашній: зміни, які стосуються умов існування колективу засмучують: на яких засадах він продовжуватиме свою діяльність – поки що не зрозуміло, адже студентів-музикантів більше не залучатимуть для участі в ансамблі, а рівень периферійної самодіяльності після такої тривалої роботи на найвищу якість для будь-якого фахівця – справжній удар. Невже концерт в Ірпені, під час якого так щиро у глядачів виривалося нестримне «Браво!», був останнім?