Завершилася Велика Вітчизняна Війна 1941-1945 років.
Для відбудови в післявоєнний період потрібна була цегла-робочі руки на цегельному заводі.
Робітничий колектив-це місцеві мешканці, та направлені на підприємство через фільтраційний пункт, остарбайтери. Вони деякий час проживали в обладнаних кімнатах бувшої конюшні пана Сагатовського — заводчика цегельного заводу.
Для робітників заводу побудували їдальню, в якій також розмістили клуб.
Час ішов. Виникла потреба в будівництві культурно-освітнього закладу для працівників заводу і мешканців мікрорайону.
Праця на заводі-це гарячі цехи, невимовна спекота. Адміністрація Бучанського цегляно-черепичного заводу, проявляючи турботу про задоволення життєвих потреб робітників і навколишніх мешканців, влітку 1952 року починає споруджувати Будинок культури. Цей красень чи єдиний, який був побудований у той післявоєнний час в Україні.
7 листопада 1954 – День відкриття Центрального Будинку культури в місті Ірпені. На ньому директор заводу Потапов сказав, що трудовий колектив своїми силами, своїми будівельними матеріалами, за свої кошти для себе і своїх дітей спорудив Будинок культури.
Зовні і, особливо, внутрішній стиль оформлення приміщень Будинку культури зачаровував своєю архітектурою, красою та оздобленням. Особливо впадав в око — глядацький зал з м’якими кріслами на 490 місць.
Уже в перший рік у Будинку культури запрацювали 10-15 дитячих і дорослих колективів художньої самодіяльності на безоплатній основі. Тут виховувався хоровий колектив творчих працівників, педагогів музичної студії і керівників та учасників художньої самодіяльності: Ольга Файнікова, Микола Катричко, Ніна Іщенко, Віра Криворот, Феодосій Запорожець. На сьогодні вони продовжують виступати у хорі ветеранів війни та праці «Пам’ять» та в інших художніх колективах. Також тут були організовані обласні та навіть республіканські, партійні і радянські проведення в Будинку культури конференції, семінари, огляди самодіяльності та інші масові заходи. У вихідні дні Будинок культури разом із РАГсом проводив урочисті реєстрації молодят.
Жителі міста приходили сюди із задоволенням, самі брали активну участь у заходах. Це було справжнє свято для всіх.
Працівники БК організовували цікаву програму «Героев знать, на них держать равнение». Розповідали про сімейне життя, про працьовитість орденоносців, нагороджених на комбінаті за працю медалями та бойовими нагородами у Великій Вітчизняній війні. Переможців нагороджували почесними грамотами, цінними подарунками і концертом прямо на робочому місці, інколи у нічну зміну! Для самодіяльних артистів була велика честь прославляти кращих із кращих трударів підприємства. Зокрема, сімейну династію Русовичів. Особливо цікаво проходили вечори трудової слави, коли директором комбінату був Петро Симоненко. Виступи учасників художньої самодіяльності знімало Українське телебачення-таке було вперше.
23 листопада 1984 року адміністрація Ірпінського комбінату «Перемога» відзначила 30-річчя Будинку культури. 55 кращих учасників художньої самодіяльності було нагороджено грошовими преміями, цінними подарунками, почесними грамотами та пам’ятними стрічками.
Час ішов. Будинок культури наповнювався новими мистецькими програмами. Було створено ансамбль пісні та танцю «Зорецвіт», учасниками якого стали працівники к-ту «Перемога» та молодь мікрорайону. У народженні ансамблю пісні і танцю активно допоміг Василь Пікулик , який запросив своїх друзів: Ніну Чуприну, Володимира Дикого та його дружину Марину Богданівну. За активну творчу діяльність колективу ансамблю «Зорецвіт» присвоєно звання народного. Ансамбль виступав з концертами у навколишніх містах і селах та м.Кієві.
З 2000 року Центральний Будинок культури працює з Ірпінським відділом культури і туризму. Щоб зберегти це духовне вогнище, його неповторність, був проведений ремонт внутрішніх приміщень, перекрито дах; дещо пізніше повністю замінили крісла глядацького залу на м’які. На це використалося близько одного мільйона гривень.
У 2009 році Будинкові культури виповнилося 55 років. Його значущість і величність зростає з його роками.
Після приватизації, яка була проведена з порушенням закону про приватизацію, Будинок культури повернуто у власність громади, том, хто його будував-працівникам заводу та мешканців міста Ірпеня.
На сьогодні, сотні, тисячі відвідувачів, учасників художніх, музикальних, технічних, спортивних колективів та інших форм масової роботи, вдячні за можливість одержати вихованість, людяність, порядність, всі найкращі людські якості, які ними набуті в колективах та на заходах Центрального будинку культури.
Від редактора:
Цю статтю написав Микола Пилипович Курявий, який з 1972 року по даний час, працює завідуючим господарством Центрального Будинку культури (бувшого Будинку культури Бучанського цегляного заводу «Перемога») і, являється одним із старійших працівників закладів культури міста. До речі, Микола Пилипович має ще одну почесну місію — він голова ради ветеранів комбінату «Перемога».
08.02.2012