Свого часу, відвідуючи гостомельських старожилів, я цікавився чи не збереглися у них дореволюційні фото.
– Тут був якийсь дід перед вами, то ми йому й віддали, – відповідали
старожили.
У 1991 році я разом з іншими ірпінськими козаками взяв участь у заснуванні Козацького товариства Київщини. На установчій раді КТП нас привітав почесний козак, скульптор і художник І. М. Гончар.
Разом з козаками я відвідав будинок Івана Макаровича. Двоповерховий особняк на Печерську був ущерть наповнений старовинним живописом, іконами, зброєю, одягом і вишиванками. Іван Гончар об’їздив і сходив усю Україну. Він зібрав багатющу етнографічну колекцію. Там я побачив добірки копій старих фото по областях України. Серед них були і давні фото гостомельців і бучанців. Іван Гончар і був тим дідом, що випередив мене. Тоді я проводив оформлення експозиції в нинішньому приміщенні музею. Тому я звернувся до І. М. Гончара з проханням дозволити перезняти фото наших земляків. Іван Макарович погодився. Та коли ми з ірпінським фотографом-пенсіонером П. А. Барановським прибули в умовлений день у Київ, то виявилося, що Івана Гончара дома немає. Я взяв газети, зокрема й нашу міську, в яких були мої публікації, де згадувався Іван Гончар, та газету «Культура і життя» з інформацією про Івана Макаровича і подарував їх йому.
Наступного разу, коли ми з фотографом Петром Андрійовичем приїхали у Київ, Іван Макарович чекав нас. Оскільки в будинку було темно, то він дозволив нам винести фото за межі садиби для фотографування. П. А. Барановський виконав цю роботу для музею безплатно.
Саме зроблені Петром Андрійовичем фото я помістив в експозицію музею. А от коли я написав підручник «Історія рідного краю. Приірпіння», то для нього знову довелося перезнімати фото. Для друку потрібні були якісніші роботи. На той час Івана Гончара вже не було серед живих. Але діяв Музей Івана Гончара. Я подарував його директору Петру Гончару примірник нашої міської газети з моєю публікацією про подвижника українською культури Івана Гончара і отримав дозвіл на перефотографування. На жаль, фотограф П. А. Барановський уже теж помер. І я мусив заплатити за ті фото з власної кишені.
Всі ці спомини й думки зринули в мені, коли я розгорнув книгу «Майстер, або Терни і лаври Івана Гончара». Видання впорядкувала поетеса Наталка Поклад. Вона згадує, що Іван Макарович був знайомий з гостомельцем Йосипом Терентійовичем Олійником, який співав у народному хорі й добре знав історію села та всього краю. Н. Поклад розповідає, як 30 жовтня 1983 року їздила з Іваном Макаровичем у Гостомель збирати старі фото і одяг.
Наталка Поклад пише: «Іван Макарович має дивовижну здатність говорити з людьми – просто і водночас чемно, делікатно, без найменшої фамільярності й загравання. Він почувається мов риба у воді. Видно, що розмови приносять йому задоволення. Запитує, пояснює, розповідає – і люди згоджуються: то чому ж не дати?». Іноді за брудні, подерті, але з цікавим вишиттям сорочки доводилося навіть трохи платити.
Н. Поклад оповідає про перебування Івана Гончара в Гостомелі: «Іван Макарович замальовує надвіконня, карнизи, піддашшя – і дивується: ну й майстри в селі! На кожній хаті – інше: голубки, лебеді, хміль, геометричні фігури…».
Наталка Поклад характеризує гостомельців: «А тут зараз живе чимало переселенців – із тих місць, яке залило Київське море. Багато хто з людей нічого не має з історії роду, нічого не знає. Але коли кажемо: Ніна Матвієнко, Київ, книжка, історія – радіють, мовби прокидаються на мить зі сну чи щось важливе пригадують». А ось враження від старих фото гостомельців: «Мене дивують обличчя людей на тих фотографіях упевнені спокійні, гідні, ще не травмовані голодоморами, всякими іншими бідами, що ламали духовні хребти українцям».
Андрій Савчук, директор видавництва «Юніверс», яке випустило в світ книжку «Історія рідного краю. Приірпіння», згадував, що такі ж думки викликали ці фото у нього та його знайомих.
У книзі «Майстер» є згадки і про ірпінців. Наталка Поклад повідомляє, що 2 вересня 1988 року Івана Гончара відвідав кобзар Микола Будник і розповів про свою бандуру. У книзі відгуків залишили вдячні записи письменники Наталя Околітенко і Данило Кулиняк та інженер-винахідник Ренат Польовий. 1 жовтня 1988 року Іван Гончар, почуваючись погано, пропонував включити до складу комісії з опису його колекції Рената Польового.
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ