Метка: в Ірпені

це навіть не виставка в розумінні якогось концепту чи проекту, це просто спроба протистояти безумству, гнітючій зимовій депресії, незрозумілому майбутньому, жахливим новинам, відчаю, смутку та хвилюванню за рідних.

безумовно, страшні події, що відбуваються зараз у всіх сферах життя, на фізичному та ментальному рівні, зачіпають і мене, але в якійсь мірі, мабуть, мені простіше, бо я вже давно існую у світі внутрішньої еміграції та ізоляції від багатьох природних для «нормальних» людей речей. мені комфортніше вважати себе кимось із касти недоторканих, бо шудрою або брахманом я бути не хочу (а у цей божевільний час можна навіть без власного бажання «апгрейдитися» до кшатрія, більше того, навіть швидше, ніж хотілося б, вирушити у довгу путь перероджень).

нічого не вдієш, з дитинства я маю тверде переконання про те, що всі люди повинні робити те, заради чого потрапили у цей світ. Я завжди знала, що маю малювати, і навіть ті обставини, за якими я це не могла робити майже 20 років, нічого не змінили. зараз, коли я не можу припинити війну, якось вплинути на обставини, планувати майбутнє, мріяти про щось приємне і світле, кожного дня я просто малюю. Останнім часом нічого не продаю, хоча іншої роботи не маю. тож все, що ви тут бачите, це щось «із найновішого», з того, що я малювала не на продаж, і те, що подобається і не хочеться віддавати комусь. з досвіду знаю, що картини взагалі мало кому потрібні як «річ у собі», і не тому, що зараз час такий, а тому, що ставлення до мистецтва в україні, на жаль, завжди було якесь утилітарне, побутове, ужиткове… віднедавна я жартую, що якщо не хочете сприймати мої картини як мистецтво, то сприймайте їх як килимки (особливо, коли мова йде про ціну). такі собі не дуже яскраві килимки, сплетені з ниток мого життя та всього того, що мене оточує.

бажаю вам приємного перегляду. трохи більше картин (там крім моїх ще є роботи мого чоловіка) можете побачити на сайті.