Його називають українським Рембрандтом, через те, що він малює в такій же техніці з промальовкою білил. Але його роботи набагато доступніші – ось вони, на Шевченка,3 в Ірпені в історико-краєзнавчому музеї. 3 січня відбулося відкриття виставки картин Заслуженого художника України Володимира Сидорука. Експозиція складається з графічних та живописних картин, а також етюдів. Хоч виставка вже багато років відкрита для широкого загалу, та графічні роботи художника експонуються в музеї лише вдруге, тому є всі підстави припустити, що багато відвідувачів знайдуть щось собі до душі.
Зі спогадів Володимира Сидорука:
«… У повоєнному 1945 році мене доля з поміччю генерала Москаленка(Кирило Москаленко – генерал командуючий на той час 40-ю армією) перекидає від його покровительства як художника.
Він мене дарує Українському обласному театру ім. Івана Франка в місті Станіславі (тепер Івано-Франківськ), і мене беруть в родину театру к художника-декоратора, і начальником декоративного цеху, а також і постановником ряду драматичних постановок.
Після казарменної військової муштри перехід до життя в театр видався мені щастям.
Там я познайомився з багатьма акторами. В цей час повернулася група акторів з бувшого театру «Березілля», в якому режисером був Лесь Курбас.
Виносливість, професіоналізм і художній талант цих акторів викликали повагу, я намагався бути гідним учнем, щоб пізніше, через усе життя пронести цю науку як дорогоцінний скарб.
За час роботи у театрі я поринув українську класику, ці спектаклі вимагали зосередженості і яскравого осмислення.
Несподівано приносять постановку «Тараса Бульби» у новій обробці Собка і Балабана до Гоголівського ювілею. Я приступив дуже серйозно, а через місяць приходить наказ і заборона з Міністерства культури з Києва, за підписом Кагановича.
У наказі, зокрема, сказано, що 11 постановок, які виконані 11 українськими театрами забороняються і знімаються з репертуару.
Причина – скрита «єресь, що пробуджує український націоналізм».
Декораціями театр користувався на протязі 20 років.
Мені лишилися ескізи. Я, починаючи з «Тараса Бульби», почав наїзжати до нашого історика і директора музею Яворницького, який завжди щедро ділився своїми знаннями і зібраними матеріалами.
За деякий час доля познайомила мене в м. Києві з моїм улюбленим співаком Опери і корифеєм української пісні Гнатюком Д.
В розмові він зізнався, що в нього вже зріла ідея щодо постановки «Тараса Бульби», і він хотів би оновити, удосконалити і модернізувати її на сцені Київського оперного театру.
В розмові я пообіцяв, що допоможу як художник, коли зберу весь необхідний матеріал у повному обсязі.
Минув час і життя, але різні обставини і події затримали здійснення цієї мрії у столиці…»
«Смерть його була не звичайною, — розповідає директор музею Анатолій Іванович Зборовський, — а смертю художника. Він йшов до музею, щоб домовитися влаштувати виставку його картин і от там, в комірчині, де зараз шафа з дзеркалом, там раніше був вхід. А перед тим Сидорук зазнав три інфаркти і два інсульти. І от він переступає поріг і тут його настигає третій інсульт, він падає і моментально помирає…».
