Мова – могутній дар животворчої й невичерпної скарбниці, з якої ми черпаємо уявлення про світ, свою родину й увесь свій край. До скарбниці рідного слова кожне покоління привносить коштовності глибоких сердечних порухів, історичні події, вірування та погляди. Українська мова змістом, багатством, глибиною й різноманітністю переживань, відбитих у ній, красою й мелодійністю посідає одне з перших місць серед мов народів світу. Саме вона підтримує свідомість національної єдності українського народу, любов до Батьківщини й пошану до себе.
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Максим Рильський.
Квiтень, 1956 р.
Історичні факти:
Указом Президента України 1997 року було встановлено День української писемності та мови, який відзначається 9 листопада. Це свято спрямоване на підтримку рідної мови, привернення уваги світового українства до проблем української мови, її вивчення та розвиток, пропаганди і популяризації , та водночас демонстрацію її краси й багатства, літературної довершеності. Це свято гуртує усіх нас на шляху відродження духовності, зміцнення державності, формування громадського світогляду. Адже кожен народ відбувся лише тоді, коли усвідомив себе у рідному слові.
Святкування Дня української писемності та мови 9 листопада не випадкове, адже саме цього дня православна церква вшановує пам’ять Преподобного Нестора-літописця ( бл. 1050 – 1114 ). Він у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Молитвою юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Головним його послухом у монастирі була книжкова справа, яка стала змістом життя Нестора.
«Повість минулих літ» Нестора Літописця – це перша пам’ятка Київської Русі, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Цей твір був і залишається найвидатнішою пам’яткою літописання. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його, але перевершити так і не змогли. Тому Нестора-Літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, але й словесності.