Поезію ірпінського поета заспівали учні та вчителі ірпінської дитячої музичної школи. 27 травня відбувся творчий вечір поета Леоніда Закордонця.
На вечір завітало чимало прихильників творчості поета, серед них: музикант Андрій Куц зі своєю сім’єю, директор ірпінської бібліотеки Олена Циганенко, директор ірпінського істори-краєзнавчого музею Анатолій Зборовський та інші.
Поет зізнався, що прийшов на зустріч як на сповідь і радий сидіти як глядач, бо президій у його житті вже було достатньо. Леонід Закордонець розповідав про свій не легкий творчий шлях, про те, що його сьогодні хвилює та тішить, ділився мріями.
«Знищували, знищували, та я все таки до 73 літ дожив! А знаєте, як оті на верху, що мають силу, знищують? – запитав поет. – Вони знищують не фразами, не пострілами, а просто не публікують. Завжди робіть свою справу, не зупиняйтеся, колись воно проб’ється».
«Я жалкую за тим, що ціле життя довелося заробляти на кусок хліба і писати ночами, у вихідні, святкові дні, бо не писати я не міг, воно рвалося і я відчував якийсь обов’язок перед людьми. 17 років тому написав вірш «Молитва», я ніколи не думав, що сьогодні цією «Молитвою» треба буде президента на інавгурацію вести.
МОЛИТВА
Боже, згляньсь на наші муки.
Дай свяченої води.
Одведи од зброї руки,
В душу злагоду вклади.
Мізки вивільни з туману,
Влий у серце доброти.
Простели шляхи світанні
До великої мети.
Дай нам зрячої одваги,
Дум жадагих, як вода.
Дай могутньої наснаги
До справдешнього труда.
Збережи народ вродливий
На розгнузданих вітрах.
І пошли дітей кмітливих
З сяйвом віри у очах.
«За все, що я маю у житті, а я маю не мало, хоч і не маю грошей, але в мене є твори та пісні, люди, які мене люблять повсій Україні і я цим дуже дорожу, та найбільше я вдячний, звичайно, жінкам, — посміхається він. — Я ніколи не ділив жінок, не красивих жінок немає. Ви вдивіться у кожну жінку. Скільки там принадливості. Якщо б в житті вибирали жінки, а не чоловіки, то все б було у нашому житті добре».
«Єдине про що я мрію: щоб кожен думав, коли проходить якась людина, чи в неї щось болить чи вона щаслива, — і додав, -головне, щоб ви любили. Якщо хтось має потребу, щоб його любили, нехай. Але я думаю, що більша потреба – це любити когось. Коли ти любиш, то є до чого йти».
Леонід Закордонець – поет, член національної спілки письменників, лауреат літературних премій ім. Андрія Малишка та Григорія Косинки, заслужений діяч мистецтв України. За фахом лікар. Народився 11 травня 1941 року в селищі Білогір’я Хмельницької області. Писати почав у 10 років, перший його твір був про любов до рідного краю та його людей. Вже у перших творах поета проглядалась туга за справедливістю, чесністю та патріотизмом. Після закінчення школи працював санітаром, потім завідуючим фельдшерсько-акушерським пунктом. Після трьох річної служби у радянській армії поступає до Дніпропетровського медінституту, а через 2 роки за допомогою Олеся Гончара переводиться до Київського медінституту. В містах, де навчався і працював, поет вивчав Україну та душі людей, а свою душу розкриває в поезії. Молодий поет шестидесятник тісно знайомиться з Борисом Олійником, Миколою Вінграновським, Анатолієм Калинчуком, Дмитром Павличком, Володимиром Підпалим, Володимиром Коломійцем, Григором Тютюником та багатьма іншими. Після інституту, 1969 році, отримує направлення у Ірпінь, працює лікарем-терапевтом Бучанської поліклініки, головним лікарем Коцюбинської лікарні. Друкується у різних газетах та журналах. Він пише про те, що його болить, що бентежить і тішить, про все, що небайдуже серцю. Та через гостроту суджень, відкритість душі, щирі вболівання за долю рідного народу його перестають друкувати. І тільки коли Україна стала вільною, його слово знову прийшло до людей. Закордонець переходить на роботу головним лікарем санаторію «Зірка» у Ворзелі. І тільки 2011 році поет посвністю почав займатися творчою роботою.Твори Леоніда Олексійовича покладені на музику. Їм’я поета занесено до Сучасної енциклопедії України.